Обговорюємо дієвість механізму обмеження судом права виїзду за межі України боржника

В ситуації вкрай нестабільного економічного сьогодення та поширення серед мас думок про безкарність боргових зобов'язань, очевидним постає питання захисту прав кредитора.

Серед важелів впливу на недобросовісного боржника виділяють законодавчо визначену можливість обмеження судом права боржника виїзду за межі України.

Підстави закон встановлює такі:

- щодо боржника діють неврегульовані аліментні, договірні чи інші невиконані зобов'язання,

- він ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням, рішенням іншого органу (посадової особи),

- щодо нього подано цивільний позов до суду.

Судова практика з цього питання тривалий час була неоднозначною. Тому Верховний Суд України в Узагальненнях судової практики від 01.02.2013 р. (далі — Узагальнення ВСУ) зазначив наступне:

вирішення судами питання про обмеження у виїзді за межі України можливе тільки у порядку, визначеному ст. 377-1 ЦПК України, та за поданням державного виконавця на підставі п. 18 ст. 11 Закону “Про виконавче провадження” у зв'язку з ухиленням боржника від виконання судового рішення чи рішення іншого органу, що перебуває на виконанні.

Отже, ВСУ виокремив єдину дієву підставу обмеження судом права боржника виїзду за межі України - якщо він [боржник] ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням, рішенням іншого органу.

Водночас, ВСУ наголосив на неприпустимість обмеження судом права виїзду за межі України боржника як заходу забезпечення позову. Оскільки, перелік видів забезпечення позову визначений у ст. 152 ЦПК України. Серед видів такого забезпечення у ст. 152 ЦПК України не передбачено вжиття судом тимчасового обмеження особи у праві виїзду за межі України.

Однак, згідно з ч. 2 ст. 152 ЦПК у разі необхідності судом можуть бути застосовані інші види забезпечення позову. Пленум ВСУ у Постанові від 22.12.2006 р. N 9 “Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову” (далі - постанова Пленуму ВСУ № 9) також висловив думку, що вирішуючи питання щодо застосування певного виду забезпечення позову, суди повинні виходити з того, що наведений у ч. 1 ст. 152 ЦПК України перелік видів такого забезпечення не є вичерпним, тому за наявності відповідного клопотання можуть бути застосовані й інші його види.

Саме тому, так часто суди задовольняли клопотання позивачів та забороняли відповідачам як боржникам в зобов'язаннях виїжджати за межі України на підставі відповідної ухвали про вжиття заходів забезпечення позову. Ініціатором створення відповідної практики ВСУ назвав Національний банк України, який у своєму листі від 3 листопада 2009 р. № 49-012/2687-20491 "Щодо обмеження виїзду за межі України боржників банків" рекомендував комерційним банкам звертатися до суду із відповідними заявами про забезпечення позову.

При оцінці цього питання слід враховувати правову природу заходів забезпечення позову. Відповідно до п. 1 постанови Пленуму ВСУ № 9 забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог, водночас невжиття вказаних заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Гарантія майже в усіх тлумачних словниках визначається як забезпечення чого-небудь; умови, що забезпечують успіх чого-небудь.

Спірним але вірогідним є те, що заходи забезпечення позову у вигляді обмеження права виїзду за межі України боржника хоч і не гарантують беззаперечне виконання позитивного для позивача рішення, але їх невжиття може утруднити, а іноді зробити неможливим виконання рішення суду.

Наразі ж більшість судів, ґрунтуючись на правовій позиції ВСУ, відмовляє у забезпеченні позову у окреслений вище спосіб.

Крім того, з метою обмеження зловживання кредитором своїм правом в Узагальненнях ВСУ роз'яснив, що саме вважати ухиленням боржника від виконання зобов'язань як підстави обмеження на виїзд.

У сучасній українській мові слово "ухилення" тлумачиться так:

1) відступати, відхилятися, вивертатися; 2) намагатися не робити чого-небудь, не брати участі в чомусь; уникати; 3) навмисно не давати відповіді на запитання або говорити про щось інше.

Отже, з погляду значення словосполучення "ухилення від виконання зобов'язань, покладених судовим рішенням, рішенням іншого органу (посадової особи)", вжите у п. 18 ч. 3 ст. 11 Закону “Про виконавче провадження”, позначає з об'єктивної сторони такі діяння (дії чи бездіяльність) особи боржника, які полягають у навмисному чи іншому свідомому невиконанні нею зазначених обов'язків. У зв'язку з цим і здійснюється примусове виконання. Це також є підставою для звернення з поданням до суду щодо вирішення питання про застосування до такої особи тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України.

На думку ВСУ, особа, яка має невиконані зобов'язання, не може вважатися винною в ухиленні, поки не буде доведено протилежне.

Законом передбачено юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду не за наявність факту невиконання зобов'язань, а за ухилення від їх виконання. У зв'язку з цим з метою всебічного і повного з'ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов'язків учасників спірних правовідносин, суду належить з'ясувати, чи дійсно особа свідомо не виконувала належні до виконання зобов'язання в повному обсязі або частково.

Таким чином, ВСУ унеможливив зловживання з боку кредитора своїми правами. Інакше можливою є ситуація створення, як зараз часто говорять, боргових тюрем.

При визначенні дієвості механізму обмеження судом права виїзду за межі України боржника саме сьогодні слід враховувати й питання ліквідації Державної виконавчої служби України, як суб'єкта звернення з відповідним поданням до суду в особі державних виконавців.

Згідно Постанови Кабінету Міністрів України “Питання оптимізації діяльності центральних органів виконавчої влади системи юстиції” від 21 січня 2015 р. № 17 правонаступником ДВС є Міністерство юстиції. Етап законодавчого та фактичного врегулювання діяльності Міністерства юстиції з виконання функцій по примусовому виконанню судових рішень може на практиці ускладнити висвітлене у цій статті питання.

 

Стаття підготовлена Світланою Нежутою юристом юридичної фірми «Arbitis», опублікована в аналітичному виданні «Юрист&Закон» випуск від 13.02.2015-19.02.2015, № 06.

< 2 of 6 >

"Перевірена роками, високо кваліфікована команда професіоналів, здатних вирішити будь-яку ситуацію юридичного характеру"

 


Некрасов І.Б., директор ТОВ "S.T.C." (Україна)

"Arbitis - завжди прислухається до клієнтів і прагне зрозуміти їх реальні потреби"


Бєляєв В. Г., видавництво "Белкар-книга"

"Arbitis - завжди прислухається до клієнтів і прагне зрозуміти їх реальні потреби"


Бєляєв В. Г., видавництво "Белкар-книга"

"Arbitis завжди намагається прислухатися до Клієнтів і зрозуміти їх дійсні потреби"


Григор'єв С.П., директор компанії "АСК" (Україна)

"Arbitis завжди намагається прислухатися до Клієнтів і зрозуміти їх дійсні потреби"


Григор'єв С.П., директор компанії "АСК" (Україна)

Останнє в Arbitis