Філософія нового Верховного суду: практичний підхід та алгоритмізація
Сьогодні 26.05.2017 року завершується етап співбесід в конкурсі до Верховного суду і невдовзі України отримає нових суддів вищої судової установи України. Судів, які наступні 20 років будуть створювати, формувати та корегувати українське правосуддя.
Сподівання суспільства в цілому та правників, зокрема суддів та адвокатів, на зміни правосуддя від Верховного суду надвеликі.
Критична оцінка завищених сподівань суспільства, дозволяє стверджувати, що однієї заміни суддів очевидно недостатньо, необхідна зміна ідей і підходів до вирішення судових спорів.
Саме тому Верховний суд має почати демонструвати нові ідеї та підходи (свою нову філософію) в практичних (реальних) діях.
На моє переконання такими діями мають бути:
І. Зміна принципу змагальності у підходах до доказування. Верховний суд має дати чіткий посил про відхід від радянської системи та ідей прокурора А.Я. Вишинського — немає ніякої “об'єктивної істини”. Суд не наукова установа, суд істину не встановлює. Суд вирішує спір.
В спорі сторони несуть тягар доведення та ризики недоведення. В господарському та цивільному процесах суд має формувати внутрішне переконання в оцінці доказів за стандартом “балансу доказів” (доказ є більш імовірним ніж ні). В адміністративному та кримінальному процесі має застосовуватися стандарт оцінки доказів “поза обгрунтованим сумнівом”.
Оцінка доказів за наведеними стандартами суттєво спростить сторонам доведення фактів, зробить вмотивування встановлення факту судом першої інстанції більш логічним, суду апеляційної інстанції дозволить виявляти та виправляти помилки суду першої інстанції щодо питань факту, а касаційний суд (суд права) зможе спрямовувати застосовування процесуальних норм через принцип змагальності, а у випадках коли помилка судів є настільки очевидною, що її можна кваліфікувати як "явну помилку" (тобто помилку, якої не міг би припустися розумний суд) ефективно виправляти її, усувати можливі порушення ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та не доводити справу до Європейського суду з прав людини.
Підхід дозволить ввести реальну змагальність між сторонами та формалізувати (алгоритмізувати) оцінку доказів.
ІІ. Віднесення “питань права” до диспозитивності сторін.
Правозастосування, у переважній більшості випадків, зводиться до побудови судження в його простішій формі — в формі простого категоричного силогізму.
|
Більша посилка |
> |
Менша посилка |
> |
Висновок |
|
Норма права |
> |
Фактичні обставини |
> |
Рішення |
Помилки, які допускають судді сьогодні, зводяться до 3 типів:
1. Невірно встановлені фактичні обставини;
2. Вірно встановлені фактичні обставини, але невірно обрана/застосована норма права;
3. Вірно встановлені фактичні обставини, вірно обрана/застосована норма права, але судом зроблений невірний висновок.
Зменшення помилок 1 типу (питання факту) може бути досягнуто в результаті зміни стандартів доказування (запропоновано вище).
Скорочення, або навіть виключення, помилок 2 типу може бути досягнуто шляхом віднесення вирішення “питання права” до принципів змагальності та диспозитивності судового процесу.
На сьогодні, посилання суду в рішенні на інші норми права, ніж зазначені у позовній заяві, не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог. У зв'язку з цим господарський суд, з'ясувавши у розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування своїх вимог або заперечень послалися не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує у прийнятті рішення саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.
Це призводить до того, що в судовому процесі позивач обґрунтовує свої вимоги одними нормами та надає докази відповідно до предмету доказування, визначеного цими нормами, відповідач будує свою правову позицію виходячи саме з норм обраних позивачем, а суд в судовому рішенні застосовує інші норми права. Тобто суд обирає та застосовує норми права, на які не посилався ані позивач, ані відповідач.
З точки зору змагальності, в розумінні “дії суду залежать від вимог позивача та заперечень відповідача”, та диспозитивності, через положення “хто хоче здійснити свої права, повинен сам потурбуватися про це”, дії суду — нонсенс.
Суд має розглядати справу в межах заявлених вимог, обраної норми права та на підставі наданих йому доказів.
Це надасть процесу логічної визначеності, тільки визначені сторонами фактичні обставини (менша посилка) і норма права (більша посилка) будуть предметом судового розгляду.
ІІІ. Зміна підходів у складанні текстів рішень. Рішення суду мають формуватися окремими блоками “факти”, “право”, “доводи сторін”, “оцінка суду”.
Суди доволі часто не надають категоричних відповідей на питання: які факти були встановлені, які докази оцінені як достовірні, достатні та несуперечливі в своєму взаємозв'язку. Доволі часто суді ігнорують позиції сторін та не надають відповідей на їх доводи та аргументи.
Справедливий суд — це суд, рішення якого демонструють сторонам те, що вони почуті.
Найкращим прототипом написання тексту судового рішення є рішення Європейського суду з прав людини. Викладення тексту рішення окремими блоками “факти”, “право”, “доводи сторін”, “оцінка” покращить складання тексту судового рішення в контексті задачі суду “продемонструвати сторонам те, що вони почуті”.
Це покращить сприйняття тексту з точки зору його адресатів — сторін, суспільства та судів.
Наведені прості та водночас фундаментальні зміни процесу закладуть загальні засади для покращення судочинства, дозволять продемонструвати суспільству швидкі, дієві результати та якнайменш не допустити чергового розчарування.
IV. Зміни, що пропонуються, можуть стати основою зміни сприйняття правосуддя України в світі.
Слід визнати: судочинство це послуга. На глобальному ринку судочинства найкращими є судова система Англії та Гонконский арбітраж.
Ідею яка зможе вивести судочинство України на рівень який перевершить конкурентів (Англію та Гонконг) - може стати повноцінний “Електронний суд”.
Перший крок — це електронний документообіг в суді. З прийняттям нових процесуальних кодексів це наше сьогодення.
Цього недостатньо, електронний суд - це не лише документообіг.
Електронний суд - це алгоритмізація та вирішення спорів за допомогою машини.
Це має стати нашим щонайближчим завтра.
Прийняття наведених вище підходів до вирішення спорів створить передумовами алгоритмізації судочинства.
1. За наведеними підходами, Верховний суд протягом 2-3 років зможе напрацювати певну кількість судових рішень (правових позицій), які створять емпіричну базу.
2. За цей же час (2-3 роки) можливо створити програму, яка буде аналізувати документи сторін та на підставі емпіричної бази надавати сторонам та суду найбільш прогнозоване судове рішення.
При чому програма має створюватися не тільки державою, а й будь-який стороннім розробником.
Тут Верховний суд має закласти принципи відкритого API до судових рішень та надати будь-якій зацікавлений особі доступ до реєстру.
3. Суддя, який отримав найбільш прогнозоване судове рішення, може прийняти таке рішення. Це буде підтвердженням вірності алгоритму. Судді може відхилити запропоноване рішення, але при цьому обов'язково має вказати чому алгоритм не приймається. Це дозволить вдосконалювати програму та алгоритм.
Зараз не йдеться мова про заміну судді-людини машиною, безумовно це може налякати суспільство. Суддя-людина має перевіряти машину. Але кількість суддівських помилок суттєво зменшиться.
Виходжу з розподілу Паретто 80/20. З усіх судових справ 80% є типовими: факти встановлюються певними доказами, у відповідності до ти чи інших норм права.
В цих справах критична, розумова діяльність судді мінімальна. Такі справи легко алгоритмизуються та впроваджуються. 20% буде розглядати повністю суддя-людина.
Якщо 80% справ буде допомагати розглядати машина, то кількість суддів можна скоротити на 50%.
Вимоги до учасників процесу (адвокатів) та суддів якісно зміняться. Вони мають стати дійсними творцями права, кожного разу застосовуючи критичне мислення та доводити чому старий усталений підхід вирішення спору не відповідає вимогам верховенства права.
В результаті виграють усі: судді, адвокати, суспільство.
Отримуємо:
1. Судові алгоритми забезпечують єдність судової практики;
2. Звільнення суддів від рутинної роботи;
3. Суддів та адвокатів, які знаходяться в стані необхідності постійного самовдосконалення та самопокращення, і судді та адвокати постійно покращують судові алгоритми.
4. Виграє суспільство, яке отримує якісних правників та судові процедури, дотримання яких забезпечується сучасними IT-технологіями.
