Максим Селіванов
к.ю.н., доцент, партнер юридичної фірми "Аrbitis"
Службові твори — кому належить право інтелектуальної власності
Сьогодні об’єкти права інтелектуальної власності майже не створюються одноособово. Комп'ютерні програми, веб-сайти та значна кількість інших об’єктів права інтелектуальної власності створюються в порядку виконання трудового завдання, створюється так званий «службовий об’єкт».
Правове регулювання зазначених відносин скоріш створює умови для виникнення чисельних спорів, ніж вирішує можливі суперечки. Це пов'язано з тим, що ч. 2 ст. 429 ЦК України встановлено, що майнові права інтелектуальної власності на об’єкт, створений у зв’язку із виконанням трудового договору, належать працівникові, який створив цей об’єкт, та юридичній або фізичній особі, де або у якої він працює спільно, якщо інше не встановлено договором. Враховуючи, що спільна приналежність прав встановлена подружжю (право спільної сумісної власності на набуте у шлюбі майно) та досвід розлучень, можливо спрогнозувати як буде проходити розподіл прав інтелектуальної власності у разі припинення трудових відносин між роботодавцем та працівником.
Юридичним рішенням безумовно є завчасне укладення договору про використання об’єкта права інтелектуальної власності, створеного у зв’язку з виконанням трудового договору. Але такий договір рідко укладається, особливо в створених під стартап юридичних особах. Тому, потреба юридичної особи підтвердити належність прав інтелектуальної власності та визначити з працівником (або з колишнім працівником) порядок використання створеного об'єкта виникає доволі часто.
При вирішенні окресленої задачі, слід виходити з того, що окрім ЦК України належність прав на об'єкт, створений у зв'язку з виконанням трудового договору, визначається спеціальними законами.
Узагальнюючи норми спеціальних законодавчих актів (ст. 9 Закон України «Про охорону прав на винаходи та корисні моделі», ст. 8 Закону України «Про охорону прав на промислові зразки», ст. 7 Закону України «Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем», ст. 16 Закону України «Про авторське право і суміжні права») та ЦК України можна виділи наступні підстави визнання результату інтелектуальної творчої діяльності «службовим об’єктом»:
- об’єкт повинен бути створений працівником у зв’язку із виконанням обов’язків за трудовим договором (часовий фактор). Тобто потрібно, щоб службовий об’єкт був створений протягом певного періоду часу, в межах терміну дії належним чином оформленого трудового договору (контракту) між працівником та роботодавцем;
- результат інтелектуальної, творчої діяльності повинен бути пов’язаний із виконанням трудових обов’язків працівника. У законодавстві щодо правового регулювання службових об’єктів права інтелектуальної власності чітко не визначено поняття та зміст службових обов’язків. Єдине згадування про них є в Законі України «Про охорону прав на винаходи та корисні моделі» (ст. 1), де під службовими обов’язками розуміються зафіксовані в трудових договорах (контрактах), посадових інструкціях функціональні обов’язки працівника, що передбачають виконання робіт, які можуть привести до створення винаходу (корисної моделі). Зазвичай службові обов’язки обумовлені кваліфікацією, професією та конкретною займаною посадою працівника. Обов’язки, пов’язані із творчою діяльністю, крім трудового договору (контракту), можуть встановлюватися у відповідних посадових, службових інструкціях чи інших локальних документах підприємства;
- створення об’єкта права інтелектуальної власності працівником за окремим дорученням роботодавця. Окреме доручення роботодавця може зобов’язати працівника до діяльності, що може призвести до створення об’єкта права інтелектуальної власності, тільки у разі, якщо виконання такого доручення буде в межах трудових обов’язків та відповідно до трудового договору (контракту) між роботодавцем і працівником. Якщо ж окреме доручення надається роботодавцем поза межами трудових обов’язків працівника, створений працівником об’єкт права інтелектуальної власності не може вважатися службовим;
- створення працівником об’єкта права інтелектуальної власності з використанням досвіду, виробничих знань, секретів виробництва і обладнання, матеріальних і фінансових засобів роботодавця. Тобто об’єкт права інтелектуальної власності було створено працівником поза межами трудових обов’язків або після припинення трудових відносини з роботодавцем чи у вільний від роботи час, визнання за таким об’єктом статусу службового повинно відбуватися з урахуванням того, чи був такий об’єкт створено з використанням досвіду, виробничих знань, секретів виробництва роботодавця і обладнання, матеріальних і фінансових засобів роботодавця.
Належність особистих немайнових прав. Частина 1 ст. 429 ЦК України встановлює, що особисті немайнові права інтелектуальної власності на об’єкт, створений у зв’язку з виконанням трудового договору, належать працівникові, який створив цей об’єкт. У випадках, передбачених законом, окремі особисті немайнові права інтелектуальної власності на такий об’єкт можуть належати юридичній або фізичній особі, де або в якої працює працівник. Проте в жодному законодавчому акті не деталізується, які саме немайнові права можуть належати юридичній або фізичній особі, де або в якої працює працівник.
Процес створення твору, як процес творчий, не здійснюється від імені якої-небудь юридичної особи (роботодавця), навіть якщо він проводиться в межах виконання службових обов’язків працівником. Творча діяльність будь-якої особи сама по собі не може привести до виникнення первинного немайнового права на об’єкт інтелектуальної власності в роботодавця, хоч би всі автори діяли у межах службових обов’язків даної юридичної особи. Так, створення винаходу приводить до появи виключного права в того, хто створив цього навіть тоді, коли створення винаходу є службовим обов’язком винахідника (автора). Для виникнення виключного права потрібна інтелектуальна творча діяльність фізичної особи (людини). Тому, як би не впливала юридична особа на створення результату інтелектуальної творчої діяльності, саме створення такого результату є виключно діяльність окремих фізичних осіб. Саме тому, юридична особа не може стати суб’єктом первинного права, тобто їй не можуть належати особисті немайнові права.
Належність майнових прав. Потрібно виходити з того, що роботодавець є правонаступником автора, його права похідні від прав автора (творця). Сторони на власний розсуд можуть розподілити майнові права інтелектуальної власності між собою. Якщо сторони не визначили у договорі умови розподілу між собою майнових прав інтелектуальної власності, вступає в дію положення ст. 429, а саме: право інтелектуальної власності на об’єкт, створений у зв’язку з виконанням трудового договору, належить працівникові і роботодавцеві спільно. З цього випливає, що вони мають рівні права як на одержання охоронного документа (наприклад, патенту), так і на використання такого об’єкта.
Виходячи з природи спільного права інтелектуальної власності на результат інтелектуальної, творчої діяльності слід зазначити, що необхідна наявність згоди іншої сторони у випадку здійснення майнових прав інтелектуальної власності. Майнові авторські права на службові об’єкти повністю чи їх частина належать роботодавцю протягом усього строку їх дії. Ці права зберігаються за роботодавцем після припинення трудового договору.
Працівник у випадку створення об’єкта права інтелектуальної власності у зв’язку з виконанням трудового договору зобов’язаний довести до відома роботодавця про факт створення такого об’єкта. Факт сповіщення роботодавця про створення службового об’єкта, в свою чергу, тягне для роботодавця обов’язок врегулювати свої відносини щодо права інтелектуальної власності на об’єкт — визначити обсяг прав на об'єкт інтелектуальної власності та територію, на яку розповсюджується права.
Окреме питання спільної належності прав на об’єкт права інтелектуальної власності, створений у зв’язку з виконанням трудового договору, це питання виплати відповідної винагороди. Розмір винагороди працівника за кожен вид використання службового об’єкта і порядок її виплати повинні бути передбачені в договорі, так само як і можливість та умови використання об’єкта права інтелектуальної власності працівником – автором. Що стосується визначення розміру виплати авторської винагороди, то залишилось не зрозумілим якими критеріями необхідно керуватися для визначення розмірів винагороди. Можна припустити, що у випадку коли використання такого об’єкта приносить істотний прибуток роботодавцю, то авторська винагорода має бути відповідна цьому прибутку. З іншого боку, якщо прибуток працедавця незначний або його взагалі немає, то необхідно орієнтуватися на мінімальні ставки авторської винагороди. Тобто використовувати Постанови КМ України «Про затвердження мінімальних ставок винагороди (роялті) за використання об’єктів авторського права і суміжних прав» від 18 січня 2003 р., № 72, «Про затвердження мінімальних ставок винагороди авторам технологій і особам, які здійснюють їх трансфер» від 4 червня 2008 р. № 520.
