Виключне право на доменне ім’я: позиція
Європейського суду з прав людини
З розвитком Інтернет доменне ім’я (буквено-цифровий вираз, що ідентифікує будь-який комп’ютер абонента у мережі Інтернет) вже не є просто якимось ідентифікатором адреси комп’ютера, розміщеного в Інтернет, а досить часто виокремлює серед інших сферу діяльності певної компанії (особи), її товари або послуги. Доменні імена сьогодні все більше співвідносяться з потребами цілого бізнесу і, як наслідок, їх велика вартість. Наприклад, домен Cruises.co.uk оцінюється в $ 1 000 000, домен Casino.de в $625 000, а не так давно домен business.com було продано на аукціоні за 7,5 млн. доларів.
У зв’язку з цим, вбачається цікавою позиція Європейського суду з прав людини щодо прав на доменні імена.[1]
1. Європейський Суд з прав людини виключне право використання доменного імені в Інтернеті розглядає як «майно» в значенні статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції[2] (підкр. С.О.). При цьому Суд звертає увагу на те, що теорія «власності», має самостійне значення, яке не обмежується володінням виключно матеріальними речами і не залежить від формальної класифікації в національному праві. Інші суб’єктивні права та інтереси, що утворюють поняття майно, також можуть розглядатися як «права власності», а відповідно, і як «об’єкти власності» в цілях даної статті Протоколу.
Свою позицію Суд обґрунтував майновою, економічною цінністю такого «майна» для його «власника».
Дійсно, домен – є певним благом, яке може належати чітко визначеній особі чи кільком особам, обмежено в просторі, має економічну (комерційну) цінність і може, що головне, задовольнити інтереси (потреби) його носія.[3] Насамкінець відомо (ст. 178 ЦК України), що лише ті матеріальні та нематеріальні блага не можуть перебувати в обороті, які прямо визначені в законі. Отже, за своїми ознаками домен (доменне ім’я) може в повній мірі обертатися в економічному обігу (бути предметом правовідносин, на який спрямована поведінка їх учасників), і їх володілець може використовувати всі юридичні конструкції щодо розпорядження цим благом.
Зазначений висновок, поділяється і Європейським судом, який зазначає, що реєстрація доменів особою дозволяє їй використовувати зареєстровані доменні імена і передавати їх третім особам. Внаслідок чого володілець домену може пропонувати Інтернет-відвідувачам його доменних імен рекламу, інформацію, товари чи послуги, можливо, і на оплатній основі. Насамкінець, володілець домену може продати право використання доменних імен третій особі.
2. Заборона на використання та розпорядження доменними іменами, яка не тягне перехід прав заявника за його договорами з реєстратором, є контролем за використанням власності, майна в розумінні § 2 ст. 1 Протоколу № 1 (підкр. С.О.).[4] Такі заходи як конфіскація (в тому числі в результаті злочину) та знищення майна, хоча й тягне позбавлення цього майна, проте, на думку Суду, спрямовані на запобігання подальшого розпорядження об’єктами, використання яких було визнано незаконним, і забезпечують виконання заборони.
Заборона на використання і розпорядження доменними іменами конкретною особою сприяє захисту загального законного інтересу в підтриманні функціонуючої системи захисту товарних знаків та/або інших позначень, бо спрямована на запобігання неправомірному використанню третіми особами розрізнювальної здатності та репутації охоронюваних знаків та імен, що завдає збитків їх володільцям.
Зазначений висновок Суду базується, як представляється, на історично сформованому погляді на те, що право власності, як прояв людської свободи, не може бути повністю необмеженим і правопорядок, який регулює суспільне співіснування, може встановити певні межі абсолютної свободи власника, покладаючи на «власність» деякі «обмеження і інтересах суспільства» або «в інтересах приватних осіб».[5]
3. Володілець доменних імен відповідає за перевірку того, чи порушують реєстрація і використання відповідних доменних імен права третіх осіб, і не залежно від цілей реєстрації доменних імен він усвідомлює ризик того, що його доменні імена можуть вступити в конфлікт з правами інтелектуальної власності третіх осіб, що виникли раніше (підкр. С.О.).
4. Суд не вважає достатньою підставою для запобігання посяганням на права третіх осіб (товарні знаки та/або (комерційні) імена) дозвіл володільцю зареєстрованого домену використовувати його навіть за умови усунення на відповідних його веб-сайтах можливості змішування з третіми особами. Іншими словами, Суд з метою забезпечення загального інтересу в захисті товарних знаків та/або (комерційних) найменувань забороняє особі використання зареєстрованих ним доменних імен без будь-яких виключень.
Закріплена в рішенні позиція Європейського суду з прав людини щодо доменних імен та прав на них дає добру можливість науковцям та правозастосовчій практиці рухатися далі: досліджувати можливість застосування традиційних засобів захисту права власності безпосередньо для захисту прав на домени, визначати особливості обігу зазначених об’єктів в цивільному обороті та виявляти інші особливості названих благ, які мають знаходити адекватну правову регламентацію.
[1] справа Paeffgen GmbH v. Germany - . http://www.kolosov.info/articles.php?p=36
[2] http://www.echr.ru/documents/doc/2440801/2440801.htm
[3] Варто нагадати, що ЦК України перелік об’єктів цивільних прав (ст. 177 ЦК України) залишає відкритим, наголошуючи, що об’єктом цивільних прав є «інші матеріальні і нематеріальні блага».
[4] http://www.echr.ru/documents/doc/2440801/2440801.htm
[5] Санфилиппо Чезаре Курс римского частного права: Учебник/Под ред Д. В. Дождева — М. Издательство ВЕК, 2000. С.158
