Достатньо переглянути декілька рішень національних судів з питання стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами (ст. 536 ЦК), щоб зробити висновок про їх неоднозначність. Зазвичай мотивувальна частина рішень обумовлена виключно суб'єктивною думкою самих суддів.
Вищий господарський суд України вирішив покласти край будь-яким сумнівам щодо правової природи процентів за користування чужими грошовими коштами, провівши співвідношення, зокрема, з процентами річних, що стягуються в порядку статті 625 ЦК.
Так, у п. 6.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» (далі – Постанова № 14) зазначено, що проценти річних, про які йдеться у частині другій статті 625 ЦК, необхідно відрізняти від процентів за користування чужими коштами, передбачених статтею 536 названого Кодексу.
Стягнення процентів річних є заходом відповідальності за порушення грошового зобов'язання і одночасно способом захисту майнового права та інтересу кредитора, тобто зобов'язанням сплатити кошти. Тоді як проценти, зазначені у статті 536 ЦК, – це плата за користування чужими коштами, у тому числі безпідставно одержаними, збереженими грішми (стаття 1214 ЦК).
Разом з тим у п. 4.1 Постанови № 14 викладено таке: сплата процентів річних від простроченої суми не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
Тобто і проценти річних, і проценти за користування чужими грошовими коштами є платою за користування чужими коштами, де визначальним фактом є факт користування такими коштами
Однак за статтею 625 ЦК стягнути проценти річних вбачається можливим виключно у разі порушення грошового зобов'язання. Тоді як стаття 536 ЦК вказаних обмежень не передбачає та може застосовуватись у будь-яких правовідносинах, зокрема, негрошових зобов'язаннях, і головне, не пов'язаних з їх порушенням.
У разі стягнення процентів за користування кредитними коштами (ст. 1054 ЦК), коштами, отриманими за договором позики (ст. 1048 ЦК), банківським вкладом (ст. 1061 ЦК), чи безпідставно набутими коштами (ст. 1214 ЦК), у випадку встановлення сторонами в договорі, що проценти нараховуються на суми попередньої оплати (ст. 693 ЦК) або на суму, що дорівнює вартості переданого товару (ст. 694 ЦК), моментом нарахування процентів вважається момент передання грошових коштів (товару) у користування незалежно від належного виконання зобов'язання з їх повернення. За даних умов стягнення процентів за користування чужими коштами пов'язується виключно з фактом такого користування.
Натомість у випадках, коли частина окреслених вище зобов'язань, які мають грошовий характер, порушується або коли закон прямо пов'язує нарахування процентів з порушенням грошового зобов'язання (ст. 692 ЦК), виникає питання щодо порядку стягнення.
За умов обох ситуацій проценти нараховуються в період прострочення боргу. Стягненням таких процентів кредитор фактично захищає своє порушене майнове право шляхом отримання від боржника плати за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
Однак і проценти річних згідно з законом також є платою за відповідне користування внаслідок порушення грошового зобов'язання.
Ось у цьому конкретно і вбачається питання можливості одночасного застосування вказаних приписів права. Адже в таких умовах кредитор отримуватиме подвійну плату за користування його коштами.
На думку авторів науково-практичного коментаря до цивільного законодавства України А. Яреми, В. Карабаня, В. Кривенка, В. Ротаня, стаття 625 ЦК в частині, що передбачає сплату процентів, є спеціальною стосовно статті 536 ЦК, яка встановлює проценти за користування чужими коштами. Цей висновок зроблено на підставі того, що стаття 536 ЦК стосується всіх випадків користування чужими грошима, а стаття 625 ЦК встановлює розмір процентів тільки на випадок прострочення виконання зобов'язання. Крім того, стаття 536 ЦК відсилає до договору, закону, іншого акта цивільного законодавства, якими встановлюється розмір процентів, а стаття 625 ЦК прямо встановлює цей розмір. Разом з тим стаття 625 ЦК є загальною стосовно спеціальних правил, що встановлюють розміри процентів.
Наведемо декілька судових рішень, які стосуються окресленого моменту.
Викладена думка авторів науково-практичного коментаря до цивільного законодавства України знайшла своє відображення у постанові Вищого господарського суду України від 30 квітня 2013 року по справі № 5023/4155/12: «за прострочення продавцем виконання обов'язку з повернення покупцю отриманої суми попередньої оплати за непоставлений товар (ст. 693 ЦК) нарахування процентів у розмірі 3 % річних здійснюється як санкція за порушення грошового зобов'язання на підставі статті 625 ЦК тоді, коли інший розмір процентів відповідно до статті 536 ЦК не встановлений договором.
Якщо ж відповідно до статті 536 ЦК розмір процентів встановлений договором, то і стягнення процентів згідно з ч. 2 статті 625 ЦК відбувається у цьому ж встановленому в порядку статті 536ЦК розмірі.
Таким чином, застосування відповідальності у вигляді сплати процентів за неправомірне користування чужими грошовими коштами, передбаченої статтею 625 ЦК, та одночасне стягнення процентів за неправомірне користування чужими грошовими коштами у розмірі, встановленому договором (ст. 536 ЦК), є недопустимим, оскільки дані норми доповнюють одна одну і встановлюють одну і ту ж відповідальність”
Дніпропетровський апеляційний господарський суд у постанові від 20.03.2014 року по справі №912/1213/13 зазначив таке: «у статті 694 ЦК міститься пряма вказівка закону на застосування положень статті 536 Кодексу як спеціальної міри відповідальності за порушення грошового зобов'язання.
За таких умов стягнення процентів, передбачених статтею 536 Цивільного кодексу України, виключає можливість застосування статті 625 Кодексу.».
Унаслідок неодноразового перегляду справи № 8/5025/1402/128 Вищий господарський суд України скористався думкою Верховного Суду України та виклав у постанові від 21 січня 2014 року такий висновок: «частиною 3 статті 692 ЦК фактично конкретизовано передбачений статтею 536 цього Кодексу обов'язок боржника сплачувати встановлений договором або законом розмір процентів за користування чужими грошовими коштами та передбачене статтею 625 цього Кодексу право продавця вимагати від покупця сплати 3 % річних за весь час прострочення, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У розумінні зазначених статей проценти є не відповідальністю, а платою за весь час користування грошовими коштами, що не були своєчасно сплачені боржником.».
Тут слід згадати висновок п. 6.2 Постанови № 14: якщо в законі або в укладеному сторонами договорі передбачено розмір процентів за користування чужими коштами (стаття 536 ЦК), то це не позбавляє кредитора права звернутися до боржника з позовом про стягнення як зазначених процентів, так і трьох процентів річних (якщо інший їх розмір не передбачено договором або законом) за наявності порушення боржником грошового зобов'язання.
На наше переконання, висновки Постанови № 14 є неповними.
Розглянемо ситуацію з іншого боку.
Колегія суддів Київського апеляційного господарського суду в постанові від 05 лютого 2014 р. по справі № 910/6564/13 дійшла висновку, що підстав для стягнення з відповідача-покупця, який прострочив оплату товару, процентів за користування чужими грошовими коштами не вбачається.
Сторони в договорі не передбачили розміру процентів за користування чужими коштами. Окреслений розмір не встановлено і законом. Разом з тим до договору поставки чинним законодавством можливість застосування положень про позику (ст. 1048 ЦК, на яку посилався позивач) непередбачено.
Можливість застосування статті 1048 ЦК за аналогією Вищий господарський суд України визначає при позадоговірних правовідносинах (постанова від 09 квітня 2013 року по справі № 5011 -70/10168-2012), а Апеляційний суд Автономної Республіки Крим – до правовідносин з безпідставно набутого або збереженого майна (ухвала від 13 листопада 2013 року по справі № 101/2227/13-ц).
Однак за обставин справи, яку розглянув Київський апеляційний господарський суд, останній мав би нарахувати проценти в розмірі 3 % річних за статтею 625 ЦК, оскільки інший розмір не визначено.
У постанові Вищого господарського суду України від 30 квітня 2013 року по справі № 5023/4155/12 викладено думку, що «проценти за прострочення виконання грошового зобов'язання, незалежно від їх розміру, слід обчислювати виходячи з їх річної ставки».
З цим погодився і ВГС України в постанові від 24 лютого 2014 року по справі № 902/939/13. В іншому випадку, коли вирахування здійснюється за кожен день прострочення, суди стверджують про пеню.
Так, суди апеляційних інстанцій мали б дотримуватися думки, зокрема, Верховного Суду України (постанова від 24 грудня 2013 року № 3-37гс13), на якій базується зазначена постанова. Натомість сміливо стягують проценти за користування чужими грошовими коштами, вирахувані у відсотковому відношенні за кожен день такого користування.
Так, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду 29 січня 2014 р. розглянула справу за № 917/1743/13, де сторони у п. 8.5 договору поставки передбачили розрахунок суми процентів за користування чужими грошовими коштами у вигляді формули виходячи із ставки 0,5 відсотків у день. Колегія задовольнила вимоги позивача зі стягнення процентів, розрахованих за вказаною ставкою.
По справі № 5024/2113/2011 -5023/10074/11 колегія суддів встановила, що сторони у п. 6.2 договору обумовили розмір процентів за користування чужими коштами, який становить 1 % за кожен день від цієї суми за весь час відстрочки.
Київський апеляційний господарський суд по справі № 911/4275/13 задовольнив вимоги позивача зі стягнення процентів за користування чужими коштами. Так, суд встановив, що в п. 8.5 договору сторони погодили, що за порушення строків поставки товару відповідач сплачує позивачу пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ та відповідно до ст. 536 ЦК проценти за користування коштами з розрахунку облікової ставки Нацбанку за кожен день прострочення.
У постанові Київського апеляційного господарського суду від 26 березня 2014 року по справі № 911/4673/13 викладено, що у пунктах 8.5 договорів поставки на умовах товарного кредиту визначено, що згідно зі ст. 536, ч. 3 ст. 692, ст. 694 ЦК сторони домовились, що у разі прострочення сплати будь-якого платежу покупець сплачує постачальнику проценти за користування чужими грошовими коштами від простроченої суми за весь час прострочення, сума яких розраховується таким чином: СП = (СПП * 0,5 * Д) : 100, де СП – сума процентів, що підлягає сплаті покупцем постачальнику,СПП – сума простроченого платежу, Д – кількість календарних днів прострочення платежу.
За такими вирахуваннями суд стягнув вказані проценти, однак додатково зазначив: при дослідженні постанови Верховного Суду України від 24.12.2013 у справі № 3-37гс13 (на правовий висновок з якої посилається суд першої інстанції) колегією суддів встановлено, що обставини у вказаній справі та даній справі не аналогічні. У постанові Верховного Суду України йдеться про сплату процентів закористування чужими грошовими коштами у зв'язку з наявністю факту невиконання грошового зобов'язання, а не за неправомірне, безпідставне та понадстрокове користування грошовими коштами продавця за договором поставки на умовах товарного кредиту.
Неоднозначність судових рішень, вочевидь, викликана відсутністю єдиного правового теоретичного розуміння вказаних правових категорій. З чого, здавалося б, і слід починати вирішення окреслених спорів.
